Передчуття моральної перемоги

Цього тижня в Україні обговорювали перемовини з американцями в Джидді, гіпотетичне перемир’я з РФ та різні сценарії завершення великої війни. А ще цього тижня виповнилося 85 років сумнозвісному Московському договору, що завершив радянсько-фінську війну 1939–1940 років.

До повномасштабного вторгнення багато українців були переконані, що збереження фінського суверенітету означало беззаперечну перемогу Гельсінкі у війні з СРСР. Територіальні втрати фінів вважалися чимось несуттєвим.

Коли в 2019-му в Києві перебував фінський президент Саулі Нііністе, журналіст видання “НВ” звернувся до нього з таким питанням:

“Ви виграли в Радянського Союзу Зимову війну 1939–1940 років. Відтоді у вашій країні діє обов’язковий військовий призов. Які висновки з історичних уроків Фінляндії можна застосувати до України?”.

Але зараз, переживши три роки масштабного протистояння з російськими загарбниками, ми розуміємо, наскільки несправедливими й важкими для Фінляндії були умови березневого миру в 1940-му. Тепер нам легше зрозуміти, чому тодішньому голові фінської держави Кюесті Калліо приписують наступне висловлювання: “Хай усохне рука, що підписала такий документ!”. І чому за кілька місяців після підписання Московського договору в Калліо стався інсульт, і його праву руку справді паралізувало…

Втім, 14 березня 1940 року, виступаючи перед співгромадянами з радіозверненням, той самий президент Калліо згадав про “моральну перемогу, значення якої ми навряд чи можемо оцінити в цей момент”. І таке формулювання якнайкраще описувало фінал Зимової війни.

Не беззаперечна перемога Фінляндії над Радянським Союзом – але моральна перемога фінського народу, який зберіг свою державність і незалежність у завідомо нерівній сутичці з агресором. А згодом визначення війни 1939–1940 років як фінської “moral victory” прижилося і за кордоном.

[BANNER5]

Приклад Суомі не унікальний: історія знає чимало випадків, коли чиясь мужність, стійкість і самопожертва дозволяли говорити про моральну, але не про класичну перемогу. Подекуди моральну перемогу пов’язують і з більш сумними прецедентами, ніж фінський. Скажімо, моральною перемогою спартанців вважається знаменита битва при Фермопілах. Моральною перемогою техасців – оборона Аламо. А моральною перемогою поляків – Варшавське повстання 1944 року.

Ми не знаємо, коли й на яких умовах завершиться нинішня російсько-українська війна або її гаряча фаза. Але ймовірність того, що підсумок військових дій розчарує багатьох із нас, була й залишається високою.

І якщо надії мільйонів наших співгромадян не справдяться, то визначення “моральна перемога” напевно пролунає й в Україні.

Завершення війни без капітуляції ворога, без краху кремлівського режиму і без звільнення всіх українських територій усе ж буде складно оголосити беззаперечною перемогою Києва. Більш перспективний шлях – позиціювати збереження нашого суверенітету і зрив кремлівських планів як моральну перемогу в нерівному протистоянні зі злом.

На жаль, є одне суттєве “але”. Беззаперечна перемога – на кшталт розгрому Німеччини чи Японії в 1945 році – не потребує додаткового підтвердження. Вона очевидна всім і кожному й поставити її під сумнів просто неможливо. А от моральна перемога стає перемогою лише за умови, що люди готові вважати її такою.

[BANNER1]

Якщо звичайна перемога здобувається винятково на полі бою, то за моральну перемогу доводиться боротися і після завершення воєнних дій. Наприклад, Варшавське повстання 1944-го стало вважатися моральною перемогою тільки після краху комунізму в Польщі: раніше влада ПНР намагалася представити той самий героїчний епізод як безглузду та безвідповідальну авантюру емігрантського уряду.

І якщо в осяжному майбутньому в Києві заговорять про моральну перемогу України у війні з російськими загарбниками, то за цей наратив теж доведеться поборотися.

По-перше, долю моральної перемоги визначить протистояння вітчизняних і російських пропагандистів. Очевидно, що уявлення про моральну перемогу над ворогом відповідатиме стратегічним інтересам України.

Хай як завершиться гаряча фаза повномасштабної війни, для українців дуже важливо вийти з неї з високо піднятою головою. З почуттям власної гідності. З вірою в себе і свої сили. Це зменшить післявоєнну фрустрацію, стане цінною підтримкою під час відбудови країни й допоможе підготуватися до нового ймовірного раунду бою з РФ.

Натомість Росія буде кровно зацікавлена в тому, щоб наратив “моральної перемоги” в українському суспільстві не прижився. Зневіра в Києві, Одесі та Львові означатиме для противника більше, ніж збереження контролю над Донецьком, Луганськом чи Маріуполем.

Для РФ важливо не просто відторгнути якусь частину нашої території, а й принизити мільйони наших співвітчизників, переконавши їх у тому, що всі військові жертви були марними. З точки зору Кремля, деморалізація українців стане ключем до майбутнього розгрому й поглинання всієї України.

По-друге, доля моральної перемоги безпосередньо залежатиме від того, з чим саме ми пов’яжемо недосягнення беззаперечної перемоги.

[BANNER2]

Одна річ, якщо в Україні переважатиме думка, що в усьому винні безжальні зовнішні обставини. Противник був надто сильним. Союзники – надміру нерішучі, лицемірні й непослідовні. Спочатку на Заході просто не вірили, що наша країна протримається більше ніж кілька тижнів. Потім Байден і Ко злякалися російського ядерного шантажу. А нова адміністрація Трампа взагалі почала загравати з Кремлем.

Зате Україна зробила все, що залежало від неї, і завдала ворогу максимально можливої шкоди. Якщо це не моральна перемога в нерівному бою з Москвою, то що тоді?

Інша річ, якщо в масовій свідомості на перший план вийдуть не зовнішні, а внутрішні чинники. Якщо країна повірить, що беззаперечної перемоги над Росією не вдалося досягти через проклятих ухилянтів. Що беззаперечній перемозі завадили жадібні корупціонери й казнокради. Що беззаперечна перемога не відбулася через бездарних генералів і егоїстичних управлінців.

У такому разі вийде, що Україна не зробила всього, що від неї залежало, а, навпаки, провалила тести на стійкість, самопожертву й солідарність. І тоді той самий фінал війни почне виглядати вже не моральною перемогою, а ганебним програшем.

Ну, а по-третє, доля української моральної перемоги значною мірою буде зумовлена українським політичним кліматом.

Гіпотетичне завершення активних бойових дій ще не означає скасування воєнного стану і негайні вибори. Але воно означатиме поступове розморожування вітчизняного політичного життя.

І уявлення про моральну перемогу Києва так чи інакше зіграє на руку президенту Зеленському та нинішній правлячій команді. Відповідно, в багатьох опонентів Банкової виникне спокуса торпедувати наратив “моральної перемоги” лише для того, щоб вибити ґрунт з-під ніг Володимира Олександровича та його оточення. А чи зможе українська опозиція втриматися від цієї спокуси заради спільної справи – питання відкрите.

Михайло Дубинянський