Ті, хто палить глибоку Росію. Велика історія 14-го полку безпілотних авіакомплексів

Сірі холодні хмари лютневого неба низько висять над такими ж сірими плитами злітної смуги. 

Сутінь поступово осідає на цей стратегічний об’єкт, липне, як солодка вата, брудними шматками до дерев навколо злітки, непомітно стирає для ока межу між порепаним бетоном і надтріснутими хмарами.

Під прикриттям вечірньої мряки на злітку починають сходитися люди. В якийсь момент видно групу авто, котрі тягнуть на буксирі в бік аеродрому щось схоже на літаки. 

Коли машини проїжджають повз нас, то в їхньому вантажі швидко впізнається знайомий із сотень переглянутих відео силует українського ударного дрона “Лютий”.

Зазвичай згадані відео записують представники “глубинного русского народа” десь так далеко в нетрях Росії, що назви їхніх міст для пересічного українця видаються жартом чи максимум спалахують спогадом із якоїсь давно баченої несмішної радянської комедії. 

У цих відео багато крику, переляку, “исконных русских оборотов” на позначення статевих зносин з їхніми ж матерями і, як обов’язковий елемент, гігантська пожежа на черговому НПЗ, нафтобазі, аеродромі чи складі боєприпасів. 

Усі, хто живе в Україні й прокидається із телефоном у руках, не раз починали свій день із цього запального контенту. 

Мало хто задумувався, що ці вибухи і пожежі десь у глибині Росії – це закінчення історій. А починаються вони на отаких холодних, закутаних у пітьму аеродромах по всій Україні. 

“Сьогодні ми швидко. На цій локації трохи більше десятка бортів, тому скоро справимось”, – пояснює журналістам УП офіцер з позивним “Каспер”, комбат 1-го батальйону 14-го окремого полку безпілотних авіакомплексів.

Цей полк до останніх місяців майже не фігурував у медійному просторі, адже є одним із найсекретніших підрозділів у ЗСУ. І це не просто так. Саме його бійці запускають у бік Росії левову частку дронів стратегічного ураження, а колись саме на базі цього підрозділу взагалі обкатували програми і далекобійних дронів, і перших з’єднань ударних FPV.

Ми з Каспером і його бійцями спостерігаємо, як на злітній смузі один за одним вишиковуються “Люті”. 

“Зараз їх команди перевірять всі складові вузли, бойову частину, мотор і так далі. Змастять спеціальною незамерзаючою рідиною, щоб захистити борти від обмерзання, а тоді почнемо запускатись”, – пояснює комбат.

На аеродромі остаточно западає глупа тьма. І тільки сервісні команди з червоними ліхтарями на шоломах продовжують копошитися біля бортів.

“Готово. Починаємо”, – командує Каспер. 

Перший борт викочують по злітній смузі, за ним одразу стоїть старий, але досі потужний німецький кросовер. В його кабіні сидить явно напружений водій і оператор. 

Фари машини виривають силует “Лютого” з темряви, і стає добре видно, як сервісний персонал востаннє перевіряє пропелер. “Від гвинта!” – і запускається мотор.

Цей момент змазує епічність ситуації. Замість страшного і грізного реву, “Лютий” озивається диринчливим фальцетом газонокосарки. Але ми не встигаємо поіронізувати з цього приводу, бо Каспер дає команду, і дрон рушає з місця. За ним ледь не з пробуксовкою рушає машина, екіпаж якої контролює розгін і зліт. 

“Перша частина розгону спокійна, але на другій фазі дрон починає дуже динамічно набирати швидкість, і машина мусить нестися за ним з усіх сил”, – пояснює комбат.

Гонитва авто і дрона за якісь секунди відноситься кудись на кілометри вдалину, залишаючи за собою тільки диринчливий звуковий слід. Аж поки цей звук не піднімається вертикально вгору, а десь далеко в німій пітьмі не спалахують “стопи” кросовера від різкого натискання на педаль гальм. 

Машина розвертається і мчить по злітці до нас на нове коло. А “Лютий” починає свій довгий шлях, щоб десь через 5–6–8 годин вкотре розбудити Тихорецьк, Калугу чи Сизрань.

Ця карусель запусків працює як годинник. Але дорога до таких результатів була складною та довгою. Хоча це за українськими мірками довгою – трохи більш як два роки. Для наших західних друзів це недосяжна швидкість реактивного “Пекла”.

“Українська правда” вперше детально розповідає історію, як з нахабства кількох офіцерів, що випадково знайшли дрон на складі, готовності високих армійських чинів до ризику та кількох років важкої роботи постав 14-ий полк – єдиний у ЗСУ і, мабуть, найбільш “запакований” у світі підрозділ для комплексних стратегічних уражень дронами.

[BANNER5]

Частина перша, в якій з’явиться 14-ий полк і полетить те, що не літало

“Перший раз із БПЛА я зіткнувся, мабуть, у 2021 році за Сєвєродонецьком. Нам волонтери подарували “Аутел” термальний, такий помаранчевий. Для нас це було просто багатство”, – пригадує в розмові з УП офіцер і співзасновник 14-го полку з позивним “Фідель”.

“Взяли ми, значить, цей “Аутел” з собою на задачу. Є у нас такий побратим – Сотий, який тоді вважався фахівцем у дронах. Він підняв “Аутел” з причепленим ВОГом, щоб зробити скид на противника. Цей ВОГ відривається, падає одразу після зльоту. Слава Богу, впало не прямо туди, де ми стояли, але так метрів за 5 від нас. Всі вижили, все нормально. Але дрон ми все-таки про*бали трохи пізніше.

Словом, усвідомлення того, що це якась от технологія, яка змінить війну, тоді не було взагалі. Того, що це буде геймченджер, не відчувалось”, – згадує Фідель.

Сам він – височенний і кремезний спецпризначинець із того типу людей, вітаючись з якими маєш враження, що вони тиснуть тобі не долоню, а руку десь по лікоть. Всі інші герої цього тексту, до речі, з того ж типу.

Фідель до війни був успішним бізнесменом. Чим саме він займався, з міркувань безпеки казати не можна. Суть бізнесу полягала в тому, щоб отримувати контроль над проблемними активами і перезапускати їх. 

Фідель до війни був успішним бізнесменом. Чим саме він займався, з міркувань безпеки казати не можна

Цей принцип створення доданої вартості, коли непрацюючу річ перетворюють на прибутковий актив, варто запам’ятати. Він насправді багато пояснить в історії створення 14-го полку. 

Після початку російської агресії в 2014 році Фідель і Каспер, які є добрими давніми друзями, вирішили долучитись до опору. Ось як той момент пригадує нині уже комбат Каспер:

“Коли почався Майдан, а потім у 2014-му і війна, ми з Фіделем для себе вирішили, що треба йти до армії. Але так як ніхто з нас ніколи не служив, автомата в руках не тримав, то прийняли рішення хоча би пройти якісь курси, найняти собі інструктора, щоб навчитися стріляти. І отак курси за курсами довели до того, що ми підписали контракти з 3-ім полком Сил спеціальних операцій”.

Сталося це акурат перед великим російським вторгненням. Десь з осені 2021-го хлопці уже займалися класичною роботою спецпризначенців: підтримували піхоту, ловили диверсантів, вели антиснайперську боротьбу. Мови про безпілотні системи тоді не було взагалі. Ситуацію різко змінила велика війна.

Пригадує Фідель:

“За перші пів року повномасштабної війни ми встигли попрацювати нашою групою під час київської кампанії, біля Сум, в Донецькій і Дніпропетровській областях, на Херсонському напрямку. 

І от тільки тоді ми в принципі зрозуміли, що дрони можуть вирішити задачу, щоб ти не йшов кудись ногами і не ризикував кінцівками чи й життям. 

Але розуміли це, на жаль, не всі. Сама система в армії достатньо інертна. Є ще й оце, що “ми тут old school, треба ногами пройти, тактика спеціальних дій”…

Але перехід в історію з БПЛА не міг у нас не статися. Ми завжди були заточені на те, щоб шукати щось нове. 

І так ми перетворились з абсолютно тактичної old school групи спецпризначення на перший в державі, та й перший у світі, окремий підрозділ, який має досвід роботи з фактично усіма літаючими БПЛА. І не тільки літаючими”.

[BANNER1]

Поворотний момент, який змінив долю наших героїв, а разом з цим і хід війни загалом, став результатом чистого збігу обставин. 

“Якось на складах ми випадково побачили дрони. Ну от просто банально в ящиках побачили, що лежать якісь БПЛА. Питаємо: що це? Нам кажуть, що це “гімно, яке не літає”. Але ми зацікавились, почали розбиратися”, – згадує із задоволеною усмішкою Каспер. І продовжує: 

“Ми навіть поїхали і пройшли навчання за кордоном. І знаєте, що сталося? Гімно, виявилось, літає і вражає цілі. Спробували – воно дає результат. 

Це був дрон-камікадзе, який летів на відстань 100–120 кілометрів. Закордонного виробництва. У нас тоді ще поняття про свої ударні дрони взагалі не було. 

Після навчання ми зробили одну місію, другу – все вийшло. 

І тоді Фіделю випала можливість потрапити до Валерія Федоровича Залужного”.

Загалом ситуацію, коли звичайний керівник групи з ССО приходить до головкома армії з якимись своїми ідеями, важко назвати типовою. Якщо такі речі і могли б відбутись, то ейфорійне літо 2022 року після того, як ворога витисли з півночі і почали відтискати від Харкова, було для них ідеальним часом. 

Згадує Фідель:

“Десь у серпні 2022 року ми побачили певні засоби дальнього ураження, які не застосовувались так, як могли би. Тому що під це не було ніякої системи, не було інфраструктури. Якщо зараз ми побачимо всі ключові підрозділи, там “Мадяр”, “Ахіллес”,”К2″, “Код 92”, “Немезис” і так далі, то вони всі мають в основі власну R&D-складову (дослідження та розробка – УП) і виробництво. 

А у серпні 2022-го цього не вистачало. І мова йшла про досить низького рівня технології. Це не “Хаймарси” чи щось таке. У нас була історія, яка на колінці збиралась із фактично цивільних компонентів. 

І так склалось, що в той момент у мене була можливість потрапити на зустріч до головкома. Ми прийшли до нього з конкретною пропозицією, що дайте нам батальйон, і ми врятуємо цю програму (дальнього ураження – УП).

Буквально через 48 годин ми підготували штатку (штатний розпис підрозділу – УП), підготували перелік людей, кого хотіли залучити, прописали, як будемо працювати. 

Валерій Федорович нам все це дуже швидко погодив, і вже у вересні 2022 року у нас був перший батальйон глибинного ураження, а я став його комбатом.

На щастя, тоді створили атмосферу, коли тобі дають можливість реалізовуватися. Коли ти приходиш, показуєш концепт і береш на себе відповідальність. І не забираєш у когось щось, а береш те, що лежить й не працює. А ти кажеш: “Я його запущу”. І важливо, що ця атмосфера досі зберігається, Олександр Станіславович (Сирський – УП) теж постійно тримає на контролі ситуацію у нас”. 

Фідель із друзями зробили те, що вміли робити найкраще: знайшли проблемний актив і змусили його працювати.

[BANNER2]

Розділ другий, де будуть перші місії і перший у світі батальйон FPV

Зараз 14-ий полк – це один із найпотужніших підрозділів в ЗСУ, який може реалізовувати дуже складні комплексні операції, в яких задіяні сотні дронів дальнього ураження. Починалося все з набагато скромніших речей.

Як жартує Каспер, “полк пройшов еволюцію таку, як від УАЗіка до “Бредлі”.

“Проблема номер один була в тому, що люди, які до нас пробували запускати ці перші дрони, не проходили спеціалізоване навчання. На цьому – баста. Тобто їх вчили ті люди, які на цих дронах, умовно, провчилися 2 дні. І виходило, що воно не летить. Нам довелося взяти відрядження, поїхати, щоб тебе навчили саме професіонали.

Наша місія перша, здається, була в Донецькій області, я уже точно не пам’ятаю. Але ті перші місії – це був повний треш. Це не ті дрони, які у нас зараз, навіть близько. 

Перший той літак запускався з рампи – така рогатка велика з резинкою. І щоб натягнути резинку, її треба було зачепити джипом. Машина в тому бруді в полі грузне. Ну короче, не хочу багато матюкатися. Щоб запустить 5 дронів, ти з ними всю ніч промучишся”, – згадує з усмішкою Каспер.

“Але тоді не було такого сильного РЕБу чи ППО, і навіть ці борти долітали. Це невеличкі дрончики, з невеличкою бойовою частиною. Але він прилітає – і бабах: десь якийсь невеличкий склад пального у ворога горить. Це була дуже цікава робота.

Зараз у нас є дрони, які летять на 2000 кілометрів. Причому у нас ціла лінійка різнопланових дронів, які існують під різні задачі і різну дистанцію. А на початку він був один, летів на свої 100–120 кілометрів, електричний. 

А як змінилось планування! Ми повинні розуміти, що на початку ні в кого не було взагалі ніякої експертизи. Ну фізично: як працювати, де?.. Всі, хто думають, що “ой, запустили дрон, що там його пускать”, воно зовсім не так”, – додає офіцер 14-го полку.

Ключову роль на першому етапі формування спеціального батальйону, який потім переросте в 14-ий полк, відіграло те, що кістяк команди походив із одного середовища ССО і говорив однією мовою.

“Чому групи спецпризначення – це ідеальний людський капітал для роботи з діпстрайками (від англ. deep strike – глибоке ураження – УП)? У росіян, до речі, так само, у них спеціальні групи працюють з їхніми “Шахедами” і всім іншим. У західних партнерів та сама історія. 

Коли я в 2022-му побачив рівень людей, які працюють з цією низькою технологією з боку союзників, у мене відбулась зміна у свідомості. Тоді аж мені стало все зрозуміло, чому саме ми повинні з цим працювати. Бо наша група ССО – це якраз такий формат з’єднання, яке в принципі вміє розібратися з будь-якою ситуацією.

Така група розуміє все конвенційне озброєння аж до того, що гелікоптер може перегнати з одного місця в інше. І ця компонента дуже важлива – підготовлені люди.

Бо запускати наші діпстрайки – це купа дуже дрібних речей. Це не те саме, що приїхав “HIMARS” запускати – натиснув кнопку, система все порахувала і воно полетіло. Це теж робота суперскладна і відповідальна. Але ми запускаємо не такі “вундервафлі”. Буває, що воно не летить, треба тут підпиляти, тут бойова частина не залазить, тут кришка не закривається”, – пояснює Фідель. 

Після кількох тижнів роботи першого батальйону дальніх уражень на досяжні 100+ кілометрів вглиб території ворога команда Фіделя і люди в Генштабі вирішили зробити ще один експеримент – спробувати озброїти малі тактичні групи на фронті ударними БПЛА.

В цей момент у нашій історії з’являється новий герой – офіцер із позивним “Кит”. У грудні 2022 року саме йому запропонували очолити новий батальйон, який стане прообразом всіх нинішніх підрозділів ударних FPV.

Кит – теж вихідець із середовища Сил спецоперацій, воював ще з 2014 року, потім демобілізувався і повернувся на фронт з початком великого вторгнення.

[BANNER3]

В розмові з УП Кит пригадує, що зацікавився дронами ще до свого повернення на фронт:

“Ще до початку повномасштабної війни у мене не один товариш літав на звичайних цивільних дронах. І мені теж було цікаво зрозуміти, що це за технологія. Тим паче вона уже використовувалась у підрозділах на війні. І от я собі, щоб навчитися, придбав спочатку DJI Mavic mini 2.

Бо навіть якщо ми кажемо не про FPV, а про дрони для розвідки і якихось скидів, то уже тоді було розуміння, що ця технологія дає тобі як мінімум невеличку перевагу. А ми знаємо: навіть невелика перевага – це перевага, і з таких невеликих відсотків складається результат в цілому. Можна виграти якусь соту відсотка, і це уже буде перевага над противником”.

У вищому командуванні ЗСУ бачили перспективу в можливостях, які відкривали перед військами мобільні і на той момент ще невразливі FPV-дрони. Кит пригадує, що перший ударний батальйон створили на початку 2023 року, а перші бойові завдання на Запорізькому напрямку підрозділ почав виконувати в середині весни 2023-го:

“У вищого командування після того, як їм донесли ідею про створення такого підрозділу, було розуміння, що це технологія, яка спрацює.

Перевага була в тому, що ми долучаємо технології, здатні виконувати роботу, яку раніше робило виключно важке озброєння. І ми можемо зробити це з набагато більшої дистанції.

На початку 2022 року виключно невеликі підрозділи і групи ентузіастів використовували FPV на полі бою. А тут уже йшлося про те, що ми зробимо цілий великий підрозділ, який буде цим займатися на постійній основі, буде забезпечуватися засобами і працюватиме набагато більш масовано.

Ми стали прикладом, після якого було зрозуміло, що це треба масштабувати. І саме після нашого створення почали масово з’являтися в лінійних підрозділах РУБАКи (Роти ударних безпілотних авіаційних комплексів – УП)“.

Кит – теж вихідець із середовища Сил спецоперацій, воював ще з 2014 року, потім демобілізувався, і повернувся на фронт з початком великого вторгнення

Власне, після того, як FPV стали масовим явищем на фронті, а в ЗСУ з’явились цілі полки таких БПЛА, головком Сирський перекваліфікував підрозділ Кита на роботу з дронами далекого радіуса ураження. 

Як пояснює Фідель, створення одночасно і батальйону дальнього ураження, і батальйону ударних FPV змусило інакше подивитись на роль безпілотників на війні:

“Ми тоді ще в 2022-му не зовсім розуміли, що різні засоби можуть за рахунок технологій працювати в одній екосистемі. Але наш полк на самому початку задумувався як підрозділ, який має в собі 4 компоненти: тактична (20+ км), оперативна (50–100 км), стратегічна (1000+) і ISR (розвідка, спостереження та рекогносцирування – УП).

В цьому була певна зміна парадигми, яку іноді класичні кадрові військові не можуть зрозуміти. Але попри це ми перші почали вибудовувати комплексні операції, де залучені БПЛА від тактичного рівня до бортів стратегічного ураження”.

Щоб інтегрувати БПЛА у структуру армії, команду Фіделя в 2023-му залучили у Генштаб. Там вони, аналізуючи досвід своїх батальйонів, мали напрацювати концепцію використання дронів у сучасній війні.

Так восени того року в Генштабі з’явилось Центральне управління безпілотних систем, яке переросло в Головне, по суті – найвищий рівень представництва при ГШ. 

Багато в чому саме ці процеси заклали підвалини для створення пізніше окремого командування Сил безпілотних систем. 

“Ми здобували свою експертизу, і завдяки їй змогли проводити ці зміни на рівні ГШ. Не побоюсь цього слова, якби не було 14-го окремого полку, то не було б цієї тяглості процесів з безпілотною компонентою в ЗСУ”, – резюмує Фідель.

Поки він перейшов займатися реформами в ГШ, 14-ий полк остаточно оформився і за результатами співбесіди у заступника головкома Михайла Забродського отримав свого нинішнього командира з позивним “Чарлі”. Він почав воювати ще з 2014 року, пройшов оборону Донецького аеропорту і наразі уже є повним кавалером ордену Богдана Хмельницького.

[UPCLUB]

Розділ третій, де літають українські дрони і горить багато різної Росії

До останнього часу про існування 14-го полку знало дуже небагато людей поза ЗСУ. Інформації про те, як і чим він працює, у відкритому доступі є обмаль. І навіть у розмовах з УП командири 14-го намагаються уникати конкретних відповідей, щоб не давати противнику точного розуміння масштабу чи набору засобів. 

Але й цих завуальованих розповідей досить, щоб людям, які цікавляться сучасною війною дронів, трохи перехопило дух. Наприклад, від того, як Каспер у загальних рисах описує структуру роботи полку:

“Якщо говорити про бойову роботу, то 14-ий полк – це от починаючи з 50 кілометрів від лінії фронту і до 2000 кілометрів у глибину території ворога. 

Ще у нас є така ланка як розвідувальні дрони. Вони працюють для хлопців у діапазоні 50–100 кілометрів.

Є дрони, які працюють на лазерне цілевказання під інші системи ураження з інших підрозділів Сил оборони. Тобто наші розвідники знайшли ціль, передали на HIMARS, підсвітили лазером – і є ураження. Або так само передали цю ж інформацію на наші групи, які використовують ударні дрони оперативного рівня, і вони уже працюють по цілях. 

А тоді йде стратегічна ланка. Мало хто замислюється, що стратегічні ураження впливають безпосередньо на лінію бойового зіткнення. Пам’ятаю, як під Курську операцію знищували ворожі склади, Тихорецьк тоді просто рознесли в пил. 

Він наче далеко, але це впливає безпосередньо на лінію фронту. Тоді з перехоплень чітко була інформація, що у наших ворогів снарядний голод. А якщо розвалили якусь ПММку (склад паливно-мастильних матеріалів – УП) велику, то танк не має чим заправитись. Тут все взаємопов’язано.

У Збройних силах іншого такого підрозділу, як наш, не існує. Тобто нас у ЗСУ навіть порівняти нема з ким. Є групи діпстрайку в спеціальних службах. Вони, правда, красавчики, це точно. Але це все одно не полк, там окремі групи. Це не така масова робота.

Наш полк спокійно може запустити за одну місію сотні дронів. Можна і більше. Ми можемо виконувати абсолютно різнопланові задачі, причому самостійно. Хоча дуже класно наша історія працює у зв’язці з іншими структурами.

Бо зараз місії дуже ускладнились. І коли ти працюєш у синергії з усіма іншими структурами, то це дає класний результат”.

Взаємодія з іншими підрозділами і місце полку в структурі ЗСУ – окремий цікавий сюжет. Коли УП писала першу велику історію українського дрона “Лютий”, то там було чітко видно роль згаданих Каспером груп у спецслужбах. Саме вони першими повірили в ще тоді сирий дрон, ризикуючи, взяли його в роботу і довели, що це може бути геймченджер.

Зараз саме 14-ий полк став підрозділом, який найбільш масово, в промислових масштабах, працює з тим же “Лютим” і всією без винятків іншою номенклатурою діпстрайків.

В історії глибинного ураження наразі є кілька ключових центрів – СБУ та ГУР МО, а в Збройних силах – ССО та 14-ий полк. 

Фідель так пояснює місце свого полку в системі Сил оборони:

“В загальному результаті я думаю, що 14-ий полк бере участь в 30–40% глибинних уражень. Але це уже не операції однієї зі служб. Це комплексні спецоперації, в які залучені всі Сили оборони.

Наша задача як підрозділу була в тому, щоб у ЗСУ, у Генштабу була компонента глибинного ураження. 

Бо саме головком і ГШ безпосередньо відповідають за всю війну, і тільки вони мають всю широту розуміння. Тому дуже важливо, щоб ця компонента була і розвивалася саме під ними в Збройних силах. Це інституційно і державно правильно. 

Коли з’явились Сили безпілотних систем, ми увійшли в їхнє підпорядкування. Хоча ми як полк уже достатньо автономна структура”. 

Особливою гордістю для командирів і бійців полку є те, що майже всі основні засоби ураження, з якими вони працюють – це українські розробки. 

[BANNER4]

“Все починалось із літаючих газонокосарок, зараз ми працюємо на модифікованих газонокосарках. Здається, що технологія якось кардинально не змінилася. Але вже працює історія, коли якість залежить від кількості. 

Зараз ми бачимо серйозний ривок наших систем за рахунок того, що держава туди направляє багато ресурсу, інтелекту, енергії, даються можливості для розвитку.

А ми зі свого боку бачили, що без технічного супроводу засобів, без R&D і виробництва нічого не буде. З перших наших спроб працювати з певними виробами ми зрозуміли, що спочатку кожен із них має бути розкладений на запчастини. Так ми бачили, де, що, яким чином працює, що треба змінювати, як треба давати якісний фідбек виробнику. 

Бо один із найголовніших викликів, які ми маємо зараз – це пришвидшення змін від поля бою до виробника.

Наші дрони кращі за західні аналоги. Якщо ми говоримо про глибинне ураження, то це 100% так. Тому що виробники мають контакт з полем бою! Ясно, що вони не їздять на всі місії, але вони мають швидкий якісний фідбек. Тільки це працює”, – пояснює Фідель секрет українського успіху в розробці діпстрайків.

Каспер погоджується з побратимом у найвищій оцінці українських дронів:

“Зараз наш полк використовує, мабуть, десь 80–90% вітчизняного виробництва, решта 10% – закордонне. А на початку роботи було рівно навпаки. Закордонні засоби наразі це десь “Toyota”, а українські – це уже “Mercedes”. Наші просто на голову вищі. 

Весь цей успіх – за рахунок того, що в нас є постійний фідбек, ми постійно модернізуємось. А наші виробники – красавчики реально, завжди дослухаються… 

У мене є прямий зв’язок з ними, я відразу кажу, що не так: от відбулася така-от халепа – треба швидко виправити. І наші виробники дуже гнучкі, вникають – і уже наступна партія до нас приходить з модернізацією.

Тому зараз влучати в якийсь об’єкт – це не проблема. Дрони уже доволі точна історія. Ну і вже є спеціально навчені люди з досвідом, які розуміють, як треба прорахувати маршрут, щоб дрон прийшов саме туди, куди це потрібно. 

Поки що не повністю забезпечені. Але виробники нормально так нарощують потужності, тому думаю, що до кінця року ми вийдемо на повне забезпечення. І це просто супер. Особливо, якщо порівняти з 2023 роком, це небо і земля.

Ворог протидіє. Немає такого тепер, що ти пролетів якийсь поріг відстані, і там уже немає ППО. Є об’єктове ППО, є на об’єктах РЕБ потужний. Тому зараз нам треба розуміти тактику застосування, як прорахувати кількість засобів, яких саме засобів, щоб в кінці дійшов до цілі потрібний відсоток дронів. 

А навіть 20–30% на об’єкті роблять такий хаос, що мало не буде. Умовно, 30 бортів по 50 кілограмів бойової частини – це таке, знаєте, “Бажаю здоров’я!”. Вони розносять там все.

А є ж ще й інші дрони, які несуть “трішки” більше”.

*  *  *

Коли стоїш посеред темної холодної ночі на злітній смузі і дивишся, як перед тобою працює відлагоджений конвеєр із запуску в небо українських “Лютих”, то не можеш вийти зі здивування. 

Адже в момент, коли російський диктатор на весь світ оголошував про початок свого вторгенння, на світі не існувало ні цього дрона, десяток яких от перед тобою запускають на місію, ні цього підрозділу, який веде запуск, ні навіть чітко сформульованої ідеї про можливість таких глибинних уражень.

Уся ця історія пишеться на наших очах.

“Мені здається, що ключовий нерв розвитку наших систем дальнього ураження в тому, що треба не втрачати спроможність до цих швидких змін. 

Експонента впливу безпілотних систем росла настільки шалено, що ніхто б не міг із нею впоратись. Візьміть хоч СЕО Google, поставте його управляти цими змінами, і він не зможе. 

Але ця готовність до змін є в нашому коді, ми відкриті до цього. Бо росіяни, як показала та ж київська кампанія, вони стоять, як книжка пише: написано копати отак – вони прокопали. Їх з усіх боків всі ху*рять, а вони вперлися і стоять в напівоточенні. Ти думаєш: та подивись на ситуацію трохи гнучкіше, є ж інші варіанти, можна по-іншому спрацювати. Але вони цього не можуть. А ми – можемо”, – розмірковує про природу цього феномену галопуючого оновлення технологій офіцер Фідель.

“Ми реально зараз робимо місії, які увійдуть в підручники”, – погоджується з ним Каспер. І додає:

“Не про все ми можемо говорити. Але те, що уже було публічно, той же Тихорецьк (один із найбільших арсеналів ЗС РФ – УП), той же 67-ий арсенал ГРАУ (Брянська область – УП), воно було повністю розвалене.

У західних партнерів такі підрозділи, як наш 14-ий полк, відсутні. Просто не існує таких.

Раніше як було – наші західні колеги вчили нас. Але зрозуміло, що в Афганістані було трошки легше воювати проти ворога, в якого немає ні ППО, ні РЕБ – нічого. І зовсім інша справа, коли проти тебе стоїть рівноцінний ворог. Тому зараз наші закордонні партнери переймають у нас досвід просто в усьому.

Це буде нашою еспертизою після війни, це 100%. В мене вже є кєнти, які були поранені і зараз, на жаль, не можуть воювати, то вони вже працюють за кордоном.

Ми колись із Фіделем розробляли концепцію “технологічного спецназу”, коли в тебе і традиційна зброя, і дрони. Думаю, колись до неї повернуться. 

Під час війни армія реформується, але коли бойові дії закінчаться і можна буде цілком всю увагу зосередити на реформах, то я думаю, що через пару років у нас буде армія по навченості, по досвіду № 1 у світі”.

Роман Романюк, УП