Пішли на угоду. Із чим Зеленський їде до Трампа і чи почнуться переговори з Росією

ЗМІСТ

• Чому почався конфлікт навколо “угоди”
• “Мир через силу” проти України
• Що буде далі в мирних переговорах

“Це вже найгірший дня нас сценарій?” – з цим питанням РБК-Україна останніми днями зверталося до різних співрозмовників в українській владі та європейських дипломатичних колах. Підстави для занепокоєння були очевидні: Дональд Трамп щодня вербально атакував Володимира Зеленського, соратники американського президента геть-чисто відмовлялися визнавати факт російської агресії проти України, а в ООН США і РФ уперше за дуже довгі роки взагалі опинилися на одному боці.

Відповіді звучали в діапазоні від “так, це найгірший сценарій” до “ні, ще не найгірший – поки що вони тільки говорять, а найгірший буде, коли почнуться реальні дії”.

У результаті, все ж вдалося вирішити головне питання останніх кількох тижнів –угоду між США та Україною щодо природних копалин все ж таки буде підписано. Найгіршого сценарію вдалося уникнути – можливо, тимчасово.

Чому почався конфлікт навколо “угоди”

Трамп ішов на вибори з двома головними конкретними обіцянками в міжнародній політиці: закінчити війни в Секторі Газа і в Україні. У Газі в нього загалом вийшло, причому навіть до формального вступу на посаду.

З Україною все виявилося складніше, причому це почав визнавати і сам Трамп, і його соратники. “Мир за 24 години” зник із риторики, натомість стали звучати дедалі більш розмиті й тривалі терміни.

Проте Трампу було дуже важливо показати якийсь результат і на українському напрямку. Бажано – щоб він максимально контрастував із результатами попередника, Джо Байдена, з яким нинішній господар Білого дому продовжує заочне змагання.

Трамп зрештою взяв на озброєння ідею, задовго до виборів озвучену сенатором-республіканцем Ліндсі Гремом – в Україні є великі запаси рідкісноземельних металів, їх треба захистити від окупації росіянами, а спільний видобуток представляє спільний україно-американський інтерес. У такому вигляді ця ідея в жовтні перекочувала в “План перемоги” Зеленського.

Утім, у розумінні Трампа суть пропозиції було перекручено повністю: не США мають захищати Україну та її ресурси, щоб вони не дісталися ворогам, – а Україна заборгувала США сотні мільярдів доларів за поставлену Байденом допомогу, а тепер буде відшкодовувати їх Штатам за рахунок своїх природних багатств.

Сенатор-республіканець Ліндсі Грем (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Незабаром “навколопереговорний” україно-американський дискурс повністю змістився на обговорення “угоди про мінерали” – замість обговорень гарантій безпеки, введення миротворців, контролю за територіями, умов перемир’я або миру тощо.

Першу атаку за кілька днів до Мюнхенської конференції здійснив міністр фінансів США Скотт Бессент, який особисто привіз до Києва відповідний проєкт угоди та наполягав на його негайному ухваленні. Україна взяла трохи часу на подумати.

Американці, за інформацією співрозмовників РБК-Україна, дуже розраховували підписати “угоду” вже в Мюнхені – і були дуже розчаровані, коли виявилося, що Україна її положення бачить зовсім інакше. І на зведення позицій, очевидно, потрібен час.

Проте безліч співрозмовників видання в українській делегації розповідали, що їдуть із Мюнхена в досить непоганому настрої. Одна з причин – перший особистий контакт із командою Трампа на чолі з віцепрезидентом Джей Ді Венсом пройшов непогано, а початковий тиск щодо “угоди” вдалося – як тоді передбачалося – успішно стримати.

“Мир через силу” проти України

Але сам Трамп, як з’ясувалося за кілька днів, був щодо цього іншої думки. Американський президент розгорнув потужну атаку на свого українського колегу, називав того “диктатором”, міркував про “4% підтримки Зеленського”, майже прямим текстом вимагав виборів в Україні тощо. У тому ж тоні виступали й інші представники його адміністрації. Окремі їхні цитати, не знаючи авторства, можна було б легко приписати якимось російським чиновникам або пропагандистам.

У цей час у політичних кулуарах якраз щосили обговорювався той самий “найгірший сценарій” – можливість повного припинення американської підтримки. На переговорах Україні досить чітко дали зрозуміти: не буде угоди щодо природних ресурсів – не буде допомоги. Співрозмовники РБК-Україна погоджувалися, що в такому разі негайного краху на фронті б не сталося, Україна змогла б протриматися ще деяку кількість місяців – але ця боротьба була приречена на поразку.

По суті, концепцію “мир через силу”, яку в останні місяці взяли на озброєння в Києві, адміністрація Трампа перевернула на 180 градусів, так само як і ідею сенатора Грема про природні ресурси. “Силу” вони вважали за краще застосовувати проти України. Це особливо контрастувало з підкреслено нейтральними, якщо навіть не позитивними, ремарками на адресу країни-агресора (яку так називати соратники Трампа навідріз відмовлялися).

Тому і європейські союзники України, і представники української влади сподівалися, що “угоду” все ж таки вдасться укласти – питання тільки в тому, яким буде її зміст і наскільки вдасться стримати американські апетити.

Судячи з фінального тексту документа, Україна дійсно змогла уникнути якихось конкретних зобов’язань, насамперед, не визнала ефемерного “боргу” перед США за вже поставлену допомогу.

Переговори української та американської делегацій у Мюнхені (фото: president.gov.ua)

Водночас Трамп отримав можливість вигідно “продати” цю угоду вже своєму електорату, за формулою “Байден роздавав ваші гроші – а я повертаю їх вам, ще й із відсотками”. Власне, американський президент уже почав, заявляючи, що “ця угода принесе нам велике багатство”. А головний республіканський телеканал Fox News озаглавив свій учорашній прямий ефір так: “Трамп повертає НАЗАД видані Україні гроші платників податків!”

Що буде далі в мирних переговорах

Якщо підписання угоди у Вашингтоні пройде успішно, виникне очевидне запитання: а що буде далі, коли “мінеральну” проблему вдалося вирішити? Це, звісно, буде головною темою для обговорень Трампа і Зеленського у Вашингтоні.

Очевидно, зараз Трамп почне примушувати воюючі сторони до припинення вогню. Це перший елемент його схеми “припинення вогню – вибори в Україні – остаточно мирна угода”.

І з таким самим успіхом, як Трамп подає доволі загальну угоду про корисні копалини як “угоду століття”, що принесе американцям “велике багатство” – він подасть припинення вогню як “завершення війни”. Принцип той самий: “при Байдені гинули сотні тисяч росіян і українців, а при мені – гинути перестали”.

Конкретні параметри мирної угоди, прикладні питання на кшталт контролю за конкретними територіями, наявності чи відсутності демілітаризованої зони, мандата і чисельності миротворців, контролю за припиненням вогню тощо. – Трампа абсолютно не хвилюють, це підтверджують усі без винятку співрозмовники видання в Україні та ЄС. Йому головне, щоб “не стріляли”.

Тоді як ці параметри і визначать, наскільки стійким буде мир. У Києві, як і в інших європейських столицях, це добре розуміють, навчені досвідом АТО/ООС і Мінських угод.

Тому українська делегація відбиватиметься від “припинення вогню без жодних умов” зі ще більшою завзятістю, ніж від визнання багатомільярдного “боргу” перед США.

Трамп, своєю чергою, знову щосили продавлюватиме своє бачення. Відмінність від історії з “мінералами” в тому, що для припинення вогню апріорі потрібна згода не тільки України, а й РФ.

Тому показовою буде лінія, яку Трамп і соратники поведуть щодо країни-агресора: чи буде це настільки ж жорсткий публічний тиск, як на Україну в історії з корисними копалинами, чи “медовий місяць” у відносинах Вашингтона і Москви продовжиться.

Низка співрозмовників РБК-Україна висловили припущення, що між США і Росією вже досягнута якась спільна, рамкова, навіть “понятійна” угода про те, що війну загалом і в цілому треба закінчувати, а всі події останніх тижнів були спрямовані на її реалізацію.

Таким тестом могли бути події в ООН на початку цього тижня, де США та РФ з їхнім підкреслено “нейтральним” підходом спершу програли Україні та Європі на Генасамблеї, а потім взяли реванш на засіданні Радбезу.

Європа, яка де-факто виявилася єдиним відносно надійним союзником України в нинішніх умовах, після Мюнхенської конференції намагається демонструвати свою суб’єктність. Виходить не завжди – наприклад, Франція і Великобританія мали всі можливості заблокувати американську резолюцію на Радбезі, але не стали робити цього, прикрившись відвертими відмазками.

Проте в умовах, коли жодних гарантій підтримки з боку США в України немає, а “трансатлантична єдність” тріщить по швах, Європа, навіть не зважаючи на свою волю, змушена займати проактивну позицію. Наступного тижня очікується ухвалення великого, порівнянного з колишньою американською допомогою, пакета військової допомоги Україні. Активно точаться дискусії і про різке зростання витрат на європейську оборонку. Хоча в середній і тривалій перспективі Києву, швидше за все, доведеться спиратися не стільки на ЄС як такий (де є щонайменше Угорщина з її правом вето), скільки на “коаліції охочих”: ситуативні альянси окремих європейських країн зі спільними підходами щодо конкретного питання.

Дональд Трамп, Емманюель Макрон і Володимир Зеленський на зустрічі в Парижі (фото: Getty Images)

Утім, міркування про негласну угоду між американцями і росіянами можуть виявитися і безпідставними. Наприклад, глава російського МЗС Сергій Лавров фактично прямо суперечить заявам Трампа і говорить про те, що Росія не згодна на припинення вогню зараз, що Москва виступає проти миротворців із країн НАТО на українській території тощо.

За словами одного з європейських співрозмовників РБК-Україна, сказаними ще за місяць після перемоги Трампа на виборах, реальним шансом на те, щоб уникнути найгіршого сценарію, може стати тупість, упертість, зарозумілість і відсутність гнучкості у росіян. Тобто саме те, що зривало їхні плани у 2014-му і 2022-му.

Але найближчі події розгорнуться не в Москві, а у Вашингтоні, на зустрічі Трампа і Зеленського. Предметні лінії конфлікту вже окреслено. Зеленський прямо говорить про те, що перемир’я не буде без гарантій безпеки. Трамп – про те, що гарантії має надавати Європа. Європа ж не готова цього робити без підтримки з боку США – та й жодні гарантії без участі американців неможливі в принципі.

У підсумку, Зеленський все ж зможе зустрітися з Трампом-президентом раніше за Путіна, що само по собі добре. Але при цьому вже й сам Трамп не цілком упевнений, що йому обов’язково вдасться домогтися миру.