Максим Цуцкірідзе, Нацполіція: Окупанти тягли людей в катівні тільки за те, що вони їм не подобались

Велика війна в Україні, що триває вже три роки, змінила внутрішню структуру роботи правоохоронних органів. У поліції з’явилося більше функцій і обов’язків, серед яких і розслідування воєнних злочинів. В цьому контексті в Україну періодично їздять іноземні слідчі, які набираються досвіду і показують українським правоохоронцям, як працювати в площині міжнародного права.

Окрім розслідування воєнних злочинів і прямої участі у бойових діях на фронті, поліція займається “розробкою” тих злочинців, хто вирішив сховатися за кордоном. Як результат цих розробок – затримання бійців ПВК “Вагнер” в Молдові і багато чого іншого. До того ж, до функцій поліції додалося чергування на блокпостах і патрулювання вулиць разом з працівниками територіальних центрів комплектування.

Про те, як затримують злочинців за кордоном, як поліція розслідує воєнні злочини і що відбувається з рівнем злочинності в Україні, – в інтерв’ю РБК-Україна розповів перший заступник голови Національної поліції, начальник Головного слідчого управління Максим Цуцкірідзе.

– Найактуальніші питання в країні останні три роки лежать в площині великої війни. Поліцейські також беруть участь у розслідуванні воєнних злочинів. Чи зміниться динаміка розслідувань цих злочинів в умовах 2025 року?

– Маємо чіткий план дій не на рік, а на пʼять років. В січні 2025 року ми завершили роботу й презентували громадськості наш дороговказ у відновленні справедливості — Стратегію управління розслідуванням міжнародних злочинів, скоєних у контексті збройного конфлікту.

За три роки повномасштабного вторгнення слідчі поліції набули в цьому колосального досвіду в дуже страшній та складній практиці. Війна сформувала нас як найкращих слідчих воєнних злочинів у світі, і ми робимо все, аби справедливість для України була відновлена. Результатом цієї роботи стали 143 тисячі задокументованих російських злочинів та 3,7 тисяч підозр за вчинення злочинів, пов’язаних із збройним конфліктом. Водночас досвід наших колег з Боснії і Герцеговини та Хорватії підказує, що розслідування воєнних злочинів — завдання не на роки, а на десятиріччя.

Саме для цього нам і потрібна Стратегія, яка вже допомагає ефективно й системно розслідувати міжнародні злочини, отримувати важливі докази та притягувати винних до відповідальності. Ми розробили її в співпраці зі Службою безпеки України, суддівської гілки влади, міжнародних експертів і громадських організацій.

До розробки Стратегії залучалися фахівці Головного слідчого управління НПУ та провідні експерти Ради Європи. Завдяки цьому цей план враховує як наш досвід, так і міжнародні стандарти. Стратегія має шість ключових цілей, дві з них – наш приорітет в 2025 році: притягнення до відповідальності командування збройних сил РФ й розвиток технологічних інновацій.

Важливо притягувати до відповідальності саме командирів росіян, адже їх накази на кшталт “вбивство всіх осіб у чорному одязі”, “вбивство всіх осіб, які зайдуть у визначену зону”, “ліквідація патріотично налаштованих” стали причиною смерті сотень, якщо не тисяч, цивільних. Звісно, ці накази офіційно не зареєстровані в журналах бойових дій, але ми навчились документувати й доводити вину керівництва російських військових, в тому числі — завдяки новітнім технологіям. Вже маємо майже півсотні підозр саме командирам окупантів за віддання наказу на жорстоке поводження із місцевим населенням.

– Про які саме технології йде мова?

– Ми вже активно використовуємо системи розпізнавання облич та аналіз супутникових знімків для ідентифікації злочинців та документування злочинів. Наша міжвідомча база «Воєнний злочин», доступ до якої ми дали всім силам оборони, вже налічує 710 тисяч досьє про осіб, які можуть бути дотичні до воєнних злочинів в Україні. Всі докази оцифровуються та в електронному вигляді розміщуються на серверах тисячами терабайт інформації.

Ми плануємо повністю перевести розслідування воєнних злочинів у електронну форму й надалі розвивати цифровізацію наших розслідувань. Тому що електронні документи не загубляться й не згорять, а воєнні злочини не мають терміну давності. Це дозволить нам притягнути воєнних злочинців до відповідальності в будь-якій час та в будь-якій цивілізованій країні. До речі, нещодавно наші слідчі й оперативники разом з правоохоронцями Молдови затримали трьох молдован, які були російськими найманцями в 2014-2023 роках і брали участь в захопленні Бахмуту, “Дебальцевського котлу”, битві за Донецький аеропорт тощо. Це не випадково.

Ми досліджуємо діяльність десятків ПВК, які з 2014 року воюють в Україні на боці російської армії і слідчі відстежують їх найманців у всіх країнах колишнього СНД. Майже в кожній з цих країн воєнне найманство є тяжким злочином і карається 7-10 роками позбавлення волі.

Слідчі поліції зібрали докази участі в незаконних збройних формуваннях щодо 85 громадян Молдови, ними вже займаються компетентні органи. Інформацію про 58 таких найманців ще й правоохоронним органам Казахстану — одного з них вже затримали в США на кордоні з Мексикою. І це — тільки невелика частина з тієї великої роботи, яку ми робимо заради однієї мети: не дати воєнним злочинцям уникнути правосуддя в жодній цивілізованій країні світу.

– Щодо самого розслідування воєнних злочинів. Як працюють ваші колеги разом з іноземними слідчими?

– Я вже сказав, що поліцейські першими прибувають на місця, де, на жаль, прилітає. У нас, знову ж таки, сучасна війна. Жодної такої війни – з використанням всього арсеналу технологій та новітньої військової техніки – не було до сьогодні. Ми згадали міжнародний досвід за участі міжнародних слідчих груп в розслідуванні військових злочинів. Так, на перших етапах, коли була деокупація Київської, Чернігівської, Херсонської, Миколаївської областей, до нас приїздили міжнародні поліцейські – як слідчі, так і криміналісти. Ми їх тоді сприймали як допомогу і як партнерів, які нам допоможуть, щось підкажуть, але такої війни не було ще. Ніхто з нею не стикався.

На тих тренінгах і семінарах, які роблять наші міжнародні партнери, вони вчать нас використовувати норми міжнародного законодавства, міжнародного права, як їх правильно застосовувати, щоб наші докази відповідали міжнародним стандартам. За це їм велика подяка, правда. Але приводити приклади геноциду африканських народів, коли у нас обстріл “Орєшніком” чи “Шахедами”, або ракетою Х-22, де гине по 28 осіб за раз, – це ж не зовсім релевантні порівняння.

Тобто тут ти збираєш рештки по магазину і не одразу розумієш, чиї вони. Наприклад, після ракетного удару по супермаркету, неможливо за рештками тіл визначити не те, що особи жертв, чи стать, а навіть просто кількість. І необхідно ретельно зібрати всі матеріали, навіть просіювати попіл, та швидко за результатами досліджень ДНК встановлювати кількість та особи загиблих людей. А ще є масові поховання, ексгумації в Ізюмі, Бучі, Ірпені, індивідуальні поховання, які ми знаходили в величезній кількості.

– Ви там були?

– Звичайно. Найбільше мене вразив Ізюм.

– Чому?

– Масштаби. І одночасно до ексгумації долучались місцеві, бо вони ховали там своїх людей. Там ховали всіх підряд – цивільних, які померли природньою смертю, закатованих, вбитих, розстріляних, військових. Тим, хто міг заплатити, надавали якісь ритуальні послуги, елементарну труну. А ті, хто не міг, ховали своїх людей в ямі.

Це була братська могила. Один на одному, зв’язані руки, розстріляні. Це така жахлива картина. Я там був близько двох годин. Ми привезли рефрижератори, куди складали тіла, все оглянули, потім я сів у службовий автомобіль і мій водій різко вибіг з машини і побіг за дерево, його знудило. Бо від мене був такий запах, до якого я там за кілька годин звик.

До чого я це все вів – іноземні слідчі групи також були там з нами, на ексгумації. Вони допомагали, як могли. Але, якщо чесно, на мою думку, вони приїхали подивитись і набратися досвіду. Не дай Бог, звичайно, щоб наш досвід комусь знадобився, але…

– Ви також були на слідчих діях по місцях утримання наших громадян, наскільки я розумію. Мене шокувала картинка в Херсоні, після деокупації. Що вас шокувало?

– В місцях утримань, так званих фільтраційних таборах, я би відмітив системність. Куди б не заходили війська, щоб вони не окуповували, вони на місцях тимчасової окупації створювали такі місця несвободи. Знову ж таки, для катувань, для того, щоб змушувати наших громадян міняти проукраїнську позицію, для утримання військовополонених.

У нас є купа свідчень, як росіяни забирали цивільних людей, у яких вони знаходили квитанції, донати на Збройні сили, або якийсь головний убір поліцейського чи військовослужбовця вдома. Бувало навіть просто людина не сподобалась окупанту і він її забрав в катівню.

В процесі розслідування ми “розробляємо” конкретні підрозділи, бригади з чіткою структурою, хто там стояв, навіть списки особового складу знаходили і це ми, до речі, все акумулюємо. Ми це спільно з Службою безпеки України робимо. Є магістральні провадження, де в слідчі групи входять і слідчі поліції.

Ми це все цифруємо, тому що я розумію, що не один рік буде тривати розслідування. Для розуміння: ми до сих пір маємо кейси Другої світової війни, по яким проводяться слідчі дії. Тому максимально зафіксувати – це наша мета.

Місця утримання є не тільки на окупованих територіях України. В Росію також вивозяться наші громадяни, там утримуються. Офіційно там загинуло майже 200 осіб. А на нашій території, на окупованих і деокупованих територіях, ми фіксуємо 108 місць утримання. Жахливі місця, чесно кажучи. Звичайно, вони різняться між собою, тому що росіяни вибирали різні приміщення. Це і підвали, погреби, школи, тваринні ферми.

– Тваринні ферми?

– Так, було і таке. Людей закривали в школах, в котельнях, в продуктових магазинах. Всюди, де на вікнах знаходили решітки. І там тримали. Ми зафіксували 66 місць на уже деокупованій території, і ми там просто жахалися, коли знаходили протигази, засоби для польового зв’язку, якими вони били людей струмом. Ми знаходили вибиті зуби, кулі в стінах.

Потім вже вибудовувалася одна картинка після свідчень людей, яких утримували. Їх просто там мордували, піддавали різного роду катуванням. Є конкретні приклади.

– Які?

– Наприклад, з нашої сумнозвісної Оленівки повернули по обміну нашого поліцейського. І він розповідає, як він потрапив туди. Його допитував особисто так званий “керівник” колонії. Він йому задає питання, а наш дивиться йому в очі. І гауляйтеру це не сподобалось, тому поліцейського почали катувати. Його посадили спочатку навпочіпки, змусили сидіти. Якщо він падав, йому наносили 10-15 ударів гумовими кийками. Вставав – те ж саме. Він казав, десь годину його так тримали. А воно здається, наче сидіти так – це зручно, а насправді це дуже складно, ноги затікають, болять.

Потім його затягнули в іншу кімнату, там змушували кричати російські лозунги, знімали це на камери, знущались, сміялись. Якщо він відмовлявся, знову ж таки били. Потім забрали його зимове взуття – хтось проходив повз, сподобалось і йому віддали, і в гумових чоботях хлопця кинули в загальну камеру. Ну, слава Богу, живий, ми його повернули.

Розповідав один з утриманців – 70-річний дідусь, жив в окупованому селі. В один з днів до нього приїхало два окупанти, чомусь вони вигадали, що він коригує вогонь наших воїнів. Його забрали, приїхали в окупований відділок поліції. Посадили за стіл, сказали покласти руки на стіл, і залізною трубою йому зламали обидві руки. Потім встромили йому під лопатки в спину спиці від велосипеда. Дідусь цей має гарне здоров’я: вижив, дає покази.

Був матрос з міста Олешки, він залишився, не вийшов, його змушували взяти громадянство Росії, отримати паспорт. Він відмовлявся, тому його забрали в катівню, спочатку давали час “подумати”, а потім почали катувати. Стріляли йому над головою, сильно били, знову стріляли, а потім, коли автомат сильно нагрівався від пострілів, вони вставляли йому дуло в анальний отвір.

Окупанти дуже люблять саме принижувати. Тобто, окрім фізичного болю, ти ламаєшся ще й морально.

– Ви також займаєтесь ідентифікацією загиблих цивільних. Можете на прикладах розповісти, як це відбувається?

– Ми маємо велику кількість безвісті зниклих осіб, цифра близько 70 тисяч. Маємо велику кількість і знайдених живих осіб, 15% орієнтовно. Зараз у нас близько 5 тисяч тіл – це як цивільних, так і військовослужбовців, які ми знаходили, отримували за обміном.

Ідентифікація невпізнаних тіл на сьогодні є пріоритетним для Національної поліції. Методи та механізми для їх ідентифікації слідчі та криміналісти застосовують різні, зважаючи на індивідуальні обставини. На сьогодні найдієвішим з них є ідентифікація по ДНК. Цей метод застосовуються нами практично в усіх випадках роботи з тілами загиблих осіб.

Як цей процес відбувається на практиці: тіло доставляється в судово-медичну установу. Там судмедексперти спільно зі слідчими поліції проводять огляд тіла, його опис, фіксацію стану та попередніх причин смерті, відбирають біологічні матеріали, за якими і призначається ДНК-експертиза. Результатом цієї експертизи є виведений ДНК-профіль (тобто встановлене ДНК) тіла невстановленої особи. Це ДНК поміщається до Єдиної державної бази геномної інформації людини, власником якої є Експертна служба МВС (ДНДЕКЦ).

ДНК загиблого поміщується до цієї бази для перевірки та порівняння з іншими ДНК, а саме (і насамперед) з ДНК близьких родичів зниклих безвісти осіб. У разі встановлення між ДНК невпізнаного та ДНК особи, яка шукає свого зниклого родича, збігу – слідчим призначається порівняльна ДНК-експертиза, висновок якої і має підтвердити рідство між неідентифікованим та певною особою. Далі, при ідеальному розкладі, слідчий виносить постанову про ідентифікацію тіла особи, яку спрямовує до моргу, на підставі якої судово медичний експерт виписує лікарське свідоцтво про смерть.

Я окремо хотів би подякувати судовим медичним експертам, які спільно зі слідчими це роблять. Тому що, відверто кажучи, у моргах умови ще з Радянського Союзу. І ми декілька нарад про це проводили. У них мізерні заробітні плати. Це просто фантастичні люди, які роблять свою справу, не дивлячись ні на що, і дають змогу рідним загиблих віддати їх тіло землі.

Від того, що наші спеціалісти бачать, не кожна психіка витримає. Це дуже тяжкий для нас період, але наші специ роблять свою роботу. До речі, багато дівчат, вони дуже морально стійкі і завжди першими реагують на будь-які завдання.

Щодо новітніх технологій, хотів би додати. Нові реалії, в яких опинилися наша правоохоронна система з початку повномасштабного вторгнення, диктували нові вимоги до збору та фіксації доказів воєнних злочинів, їх подальшого документування та розслідування, ідентифікації воєнних злочинців.

Національна поліція почала впроваджувати новітні підходи, технічні та технологічні новинки та реалізовувати їх в ході роботи. Підрозділи Національної поліції України сьогодні активно використовують прилади “ANDE RAPID DNA 6C”. Це прилади швидкого дослідження, які забезпечують можливість виведення з біологічного зразка ДНК протягом 90-105 хвилин. Тут в основі дослідження лежить технологія автоматичного швидкісного встановлення ДНК-профілю – Rapid DNA.

Ці прилади використовуються криміналістами поліції саме для проведення швидкого відбору біологічних зразків безпосередньо на місці події. До того ж, прилади показали свою ефективність під час роботи на місцях подій за наслідками обстрілів російськими військами гіпермаркету “Еко-маркет” в Костянтинівці Донецької області 9 серпня 2024 року та обстрілу села Гроза Куп’янського району в Харківській області 5 октября 2023-го.

Саме там активно застосовувалися пересувні криміналістичні лабораторії для швидкісного встановлення ДНК-профілів. За допомогою цих приладів криміналістами ідентифіковано тіла всіх загиблих цивільних громадян. Ці прилади також використовуються для ідентифікації невпізнаних тіл загиблих військовослужбовців. Вони ніяк не заміняють процес призначення ДНК-експертизи до судової установи, але вони значно пришвидшують саме ідентифікацію особи.

– У вас нещодавно була успішна міжнародна реалізація “Месники”, про які ще реалізації по запитах від ваших колег ви можете згадати?

– З 2022 року значно збільшилась кількість міжнародних запитів від компетентних органів європейських країн, особливо з Німеччини, Польщі, Чехії, Латвії та Литви. Наприклад, в 2022 ми виконали трохи більше 200 запитів європейських країн, в 2023 їх вже було більше 300, а минулого року ми виконали майже 400 міжнародних доручень про надання міжнародної правової допомоги. Для документування й розслідування злочинів на території інших держав ми створюємо спільні слідчі групи.

Мова йде про такі держави як Італія, Франція, Чехія, Швейцарія, Нідерланди, Норвегія, Румінія, Чехія, Польща. Станом на сьогодні беремо участь у 30 спільних слідчих групах з цими країнами. Тільки за 2024 рік розслідували з іноземними колегами з десяток історій, достойних екранізації. Наприклад “Матадор”. В травні ми з колегами з Іспанії, Франції, Європолу та Євроюсту викрили учасників міжнародної злочинної організації, яка спеціалізувалася на заволодінні транспортних засобів лізингових компаній в країнах ЄС. Ця операція отримала умовну назву “Matador”. До злочинної організації входило понад 50 громадян з різних країн, вона мала свою ієрархічну структуру, де учасникам кожної відокремленої групи відводилась окрема роль – вербувальників, перевізників, техніків, механіків та координаторів.

Півтора року ми документували їх діяльність і зафіксували 36 епізодів незаконного заволодіння елітними авто на території низки країн — Іспанії, Франції, Швейцарії, Бельгії, Німеччини, Австрії, Португалії та Італії. Після того, як доказової бази було достатньо, провели 70 одночасних обшуків на території Франції, Іспанії, Польщі, Німеччини, Латвії та України. Безпосередньо в Україні співробітники поліції провели понад 50 санкціонованих обшуків в тих, хто вербував українців на здійснення злочинів за кордоном, та в тих, виконували роль “перевізників”. В результаті, затримали 13 осіб – в тому числі, лідерів та основних учасників міжнародної злочинної організації.

Було ще вбивство жінки через її маєток у Латвії. В співпраці з латвійськими правоохоронцями ми задокументували чотирьох зловмисників з України, які за вказівкою двох організаторів-росіян вбили жінку заради її нерухомості. Потерпіла мала житловий комплекс вартістю понад чотири мільйони євро на березі моря в курортному місті Саулкрасти та здавала апартаменти в оренду. Батько й син з росії, які жили в Латвії у статусі біженців, дізнались про її статки та вирішили заволодіти її майном. Для реалізації свого злочинного умислу вони “запросили” до країни трьох знайомих громадян України, а ті виманили жінку з будівлі, силою посадили в машину і вивезли за межі міста. Там катували її і вимагали переписати на них маєток, а коли жінка відмовилась — вбили.

За результатами роботи спільної слідчої групи правоохоронці Латвії взяли під варту росіян, їх засудили до 20 років позбавлення волі. Українців ми знайшли та затримали в Київській та Донецькій областях, в ході обшуків в них вилучено автомати, 600 набоїв, два кілограми тротилу та детонатор. Слідчі Нацполіції вже спрямували до суду кримінальне провадження відносно учасників зазначеної міжнародної організованої групи.

– Щодо внутрішнього кримінального фону, чи збільшилась за час великої війни кількість злочинів?

– Якщо ми беремо військовий період, то він був мінливим – різні злочини бували в різний період часу. Я приведу декілька прикладів, ви зрозумієте. Два роки тому була тема гуманітарної допомоги, яку ми по всьому цивілізованому світу отримували: нас забезпечували від елементарних серветок до більш глобальних речей. Відповідно, пішли злочини, з якими ми ми раніше з цим не стикалися – це розкрадання, десь халатність – забули продукти харчування, потім ними пацюки харчувалися.

Щодо самої злочинності, якщо чесно, перші півроку не було кому її вчиняти. Всі чоловіки пішли на війну, бо в міста рухалися колони з росіянами. Злочинність суттєво знизилась на той період часу. Також обмежений продаж алкоголю, збільшена кількість нарядів поліції, працюють блок-пости. Все це також відіграло роль, аби на сьогоднішній день ми мали контрольовану криміногенну ситуацію.

А от якщо говорити про подальші роки – 2023, 2024 – тут, як вже казав Міністр внутрішніх справ, нам вдалося утримати рівень злочинності на довоєнному рівні. Деякі показники покращились, деяких просіли. Наприклад, крадіжки і розбої потенційно знизились на 40-50%. Комендантська година впливає на людей.

Маємо успіхи і в розкритті кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотиків — більше 38 тисяч і це найбільший за останні сім років показник даного напряму. І позаминулого року, і в 2024 стабільно вилучаємо рекордні кількості наркотиків і психотропів — порядку трьох тонн.

Впевнений, цього року рекордно знизиться й кількість організованих схем незаконного перетину кордону. Власне, вона вже знижується. Мабуть, ви чули про обидва етапи масових обшуків по всіх країні, в ході яких поліцейські прийшли до тих, хто організовує виїзд за кордон за межами пунктів пропуску всілякими лісами, річками та іншими чигирями. До тих, хто виготовляв підробні документи для виїзду і до тих, хто незаконно видавав такі документи за станом здоровʼя — не оминули увагою кожного. 1000 обшуків ми тоді провели і понад 70 підозр отримали як звичайні виконавці, так і ті, хто стояв на верхівці цих схем і отримував з них сотні тисяч доларів прибутку. Таким чином ми зламали більше півста сталих схем водночас.

Ще ми провели тисячу обшуків по всій країні у незаконних збувачів зброї — вилучили тисячі набоїв, гранатомети, автомати, кулемети. Більше сорока фігурантів отримали підозри.

З наркозлочинцями вже давно дієм за такою методикою: в жовтні, наприклад, поліція ліквідувала наркокартель та 19 нарколабораторій, учасники якого виготовляли та продавали через канали в месенджері психотропи в промислових масштабах: дохід зловмисників сягав більше 350 млн гривень на місяць. Там ми провели 230 обшуків у 20 регіонах країни, 67 фігурантів затримали.

У всіх цих випадках важливо діяти одночасно по всім регіонам, тому що злочинці так чи інакше або між собою повʼязані, або спілкуються. Тому коли ліквідовуєш злочинну організацію в одній області, є ризик що їх спільники в сусідніх регіонах втечуть або знищать сліди своїх злочинів. Тому ми спочатку документуємо їх діяльність, а після діємо одночасно по всій країні.

Такі методики дають свій результат: наприклад, ми маємо вуха і очі серед злочинного світу, тож знаємо, що в своїх закритих телеграм-каналах зловмисники жаліються, що дістати прекурсори для виготовлення наркотиків стало значно складніше, а допомагати в незаконному перетині кордону взагалі мало хто ризикує — зловмисники нас бояться і, власне, правильно роблять.

– Отже, в зменшені кількості злочинів допомогла, в тому числі, і комендантська година?

– Вона допомогла, тому що більшість наших громадян законослухняні, а люди на вулиці після півночі занадто привертають увагу поліцейських на блокпостах – ризики бути спійманими у тих самих грабіжників стали більші.

Але, на жаль, законодавець нас не підтримав щодо встановлення відповідальності за порушення комендантської години. І фактично наразі з такими порушниками ми нічого зробити не можемо. Наприклад, під час комендантської години по місту їде якийсь байкер, у якого реве двигун як у іранського “мопеда”, ми йому намагаємося щось пояснити, але ж вони всі дуже грамотні. Там починається “прічіна остановкі” і так далі.

Були випадки, де поліцейські на свій страх і ризик доставляли таких розумників для профілактичних бесід. Але завжди відпускали, навіть якщо були підозри. Тому що законодавцем, парламентом, за три роки повномасштабної війни, досі не передбачено за порушення комендантської години відповідальності.

– Якщо трошки заглибитись, що з собою зараз представляє український криміналітет і яких злочинів зараз найбільше?

– Шахрайств стало більше, особливо скоєних з використанням техніки та інтернет-технологій. Те, що ми виявились не готовими до повномасштабної війни, деякі злочинці використали миттєво. Бо розуміли, що війна створює атмосферу стресу, невизначеності і тривоги, в якій люди стають більш вразливими до маніпуляцій.

Зокрема, мова йде при фішинг та спуфінг. І організовують такі злочинні схеми люди з вищою освітою – зовсім молоді, в середньому 25-30 років.

– А що таке спуфінг?

– Це підроблення ідентичності. Наприклад, у нас шахраї телефонували потерпілим з підроблених номерів: у клієнтів висвічувало на телефоні, що їм телефонує банк або працівник поліції. Тобто, спуфінг – це надання потерпілому неправдивих даних про те, хто є дійсним ідентифікатором.

– А багато шахраїв з в’язниць телефонують?

– Так, дуже багато з окупованих територій – це було, до речі, і до повномасштабної війни. Ми періодично навіть міжнародні реалізації здійснюємо, намагаємося вибити цей шахрайський осередок злочинності. І я вкотре застерігаю громадян: будь ласка, не передавайте свої особисті дані не перевіреним джерелам.

– А побутові злочини?

– Дивіться, я свій робочий день починаю о 7:30, приймаю групу і питаю, що сталося за добу. І в середньому десь три-п’ять злочинів – це щось не поділили в сім’ї чи в компанії друзів, як правило, хтось напідпитку. Але це все було і до війни і рівень не збільшився.

– Також ми бачимо зараз збільшилась кількість злочинів щодо ТЦК, раніше це були підпали авто, тепер люди за гроші несуть вибухівку в ТЦК, в поліцію, а їх там підривають.

– Ми працюємо, ми затримуємо їх. І мені, відверто кажучи, прикро за таких молодих людей, підлітків, які ведуться на гроші, але вчиняють злочини, які забирають життя людей, і одночасно прирікають себе на життя на ґратами, руйнують свої долі.

Вони просто, вибачте, повелися на цю пропозицію отримати гроші, але більшість з них так нічого і не отримує. Їх просто використали. І я думаю, тут ми з медіа повинні об’єднатися, говорити про це.

Тут ми з колегами з Служби безпеки, тому що це їхня підслідність, досить плідно працюємо. Що робити, щоб таких випадків було менше? Більше показувати їх наслідки. Очевидно, що замовників таких злочинів притягнути до відповідальності ми поки що не можемо, бо всі вони сидять в Росії. Але ми можемо — і показуємо — що станеться з тими, хто виконує ці замовлення.

Вже є судові вироки паліям, де їх незважаючи на юний вік засуджують до 5 чи 6 років позбавлення волі. Навіть якщо такі строки дають умовно — варто розуміти, що це тавро такій дитині на все життя. Її з обережністю братимуть і на навчання, складно буде влаштуватися на роботу. Такий персонаж завжди буде у полі зору правоохоронців, ми бачитимемо у базах що він скоїв все його життя і якщо такий фігурант в подальшому скоїть ще якісь правопорушення, історія з підпалами при їх розслідуванні точно врахується і в правоохоронних органах, і в суді.

Звісно, не всі діти в 12-15 років розуміють тяжкість цих наслідків. Але для того в них і є батьки, щоб такі моменти контролювати, тому я закликаю батьків підлітків з особливою уважністю ставитись до того, чим вони займаються у вільний, особливо нічний час доби.

– Чого вам не вистачає від законодавців, яких рішень?

– Поліція може діяти лише так, як прямо вказано в актах законодавства й ніяк інакше. Крім цього, важливим також є те, що поліція не наділена правом законодавчої ініціативи – таке право мають тільки Президент України, народні депутати України та Кабінет Міністрів України.

Водночас, наша співпраця з законолацем є досить тісною і плідною – чи не на кожному засіданні комітету ВР з питань правоохоронної діяльності присутні представники Національної поліції України. У разі необхідності Національна поліція України через Міністерство внутрішніх справ може ініціювати перед Кабінетом Міністрів України законодавчу ініціативу.

З найбільш актуальних наразі ініціатив – ми очікуємо на розгляд Верховною Радою України законопроєкту № 10206 від 2 листопада 2023 року, котрим пропонується удосконалити систему досудового розслідування.

Наприклад, це запровадження механізму обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання прокурором особисто або за клопотанням слідчого, дізнавача, наразі це компетенція виключно слідчого судді, спрощення та оптимізація процедури тимчасового доступу до електронних інформаційних систем, передбачення можливості проведення обшуку житла особи, а також її законного затримання до внесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань тощо.

– Коли читаєш соціальні мережі, або спілкуєшся з людьми офлайн, складається враження, що українці масово критикують поліцію. Ви працюєте в поліції давно, чи бачите ви це і як ви собі пояснюєте, чому люди не люблять поліцію?

– Я вважаю, що ситуація інша. За період воєнного стану ми спостерігаємо тенденцію щодо збільшення відсотку людей, які довіряють поліції. Думаю, це відбувається через те, що поліцейські взяли на себе інші функції, крім своїх власних. Багато поліцейських пішли на фронт. Ми першими опиняємось на місці обстрілів, ми евакуюємо населення з прифронтових ділянок. Це взагалі окрема історія.

Я бачу ефективність дій поліції. Негатив теж є, але в розумінні деяких людей поліція є і буде каральним органом. Тому не всім подобається, коли ми вимушені застосовувати силу. Навіть елементарна перевірка документів деякими людьми сприймається різко негативно, хоча, в сьогоднішніх реаліях це більш ніж нормально. До того ж ми задіяні в патрулюваннях разом з ТЦК.

У нас в цьому плані не зовсім реформоване законодавство, воно не завжди відповідає умовам сьогодення. Можливо, це не виправдовує всіх нас, але ж в нас є законодавець, який не завжди нас підтримував, не дивлячись на те, що ми подавали ініціативи.

– Ми говорили про патрулювання з міністром внутрішніх справ, він казав, що в принципі ТЦК можуть самостійно виконувати свої функції.

– Можуть. Але реагування на неадекватну поведінку – це виключно поліцейська функція. А потім у людей одразу ж виникає купа гаджетів, які вони дістають, як тільки чують підвищений тон спілкування поліцейського з громадянином і починають це все знімати, публікувати в мережі з якимось гучним описом. І все, поліція погана. Але чомусь такі відео далеко не завжди показують, що призвело до такого тону, або до таких дій поліцейського. Ніхто не показує поведінку громадянина, який зневажливо ставився до поліції і до його функціоналу. А потім ми маємо конфлікти.

Згадайте, наприклад, той випадок, в Дніпрі, коли колишній боєць “Торнадо” розстріляв хлопця і дівчину патрульних поліцейських. Або коли батько й син розстріляли поліцейських на Вінничині і втекли з місця злочину. Це все про те, що поліція насправді часто наражається на небезпеку, тому ті права, які ми маємо, вони обумовлені.

Я думаю, люди можуть стати більш агресивними через те, що у поліції з’явилися невластиві нам функції. Поліцейських більше на вулицях, є блокпости, більше вимог до людей, елементарно з цими ж документами. Багатьох це дратує: всі ніби і розуміють контекст часу, але в якийсь момент хтось кудись спішить, а тут тебе зупиняє поліцейський, у якого теж є зараз завдання, а ти цього не хочеш розуміти, і так далі.

Людям треба з розумінням відноситись до таких тимчасових обмежень. На відміну від інших правоохоронців, поліцейські знаходяться на першій лінії контакту з громадянами, нас видно по формі, тому і вимоги, і очікування до поліції найбільші. І поліція на сьогодні робить все, аби захищати народ та безпеку, як на лінії фронту, так і в середині країни. І якщо наші люди за три роки війни сприймають як норму, що правоохоронна система працює, як годинник, то наші міжнародні партнери тривалий час дуже дивувались, як під час повномасштабної війни так ефективно і злагоджено здійснюється правопорядок.

– Але зараз ви бачите, що довіра, в цілому, є?

– Так, ми бачимо тенденцію, що є. В будь-якому випадку, коли у людини щось стається, вона набирає 102 і знає, що за кілька хвилин приїде поліція і допоможе. Це – найсильніший доказ, що довіра є.