Слова війни

Три роки тому, 22.02.2022, ніхто з нас не знав, за якою адресою має вирушити російський військовий корабель. Абревіатури “КАБ”, “РЕБ”, “HIMARS” та “ATACMS” були відомі лише вузькому колу фахівців. Під “мопедом” мали на увазі лише двоколісний транспортний засіб; під “кинджалом” – холодну зброю; а під пікселем – елемент двомірного цифрового зображення. 

Російське слово “хлопок” та українська “бавовна” не викликали сторонніх асоціацій. А дієслова “задвохсотити” та “закобзонити” просто були відсутні в нашому лексиконі.

Все це увійшло в життя мільйонів українців разом із суворим неологізмом “повномасштабка”. Вона ж – “повномасштабне вторгнення”. Вона ж – “велика війна”.

Нові терміни, нові висловлювання, нові сенси, вірусна популярність одних словосполучень та забуття інших… Слова війни стали своєрідним дзеркалом, в якому відобразилася драматична історія України після 24 лютого 2022-го.

У перший рік масштабного протистояння з РФ численні військові неологізми привернули увагу наших медіа. Вітчизняні журналісти охоче колекціонували “бандеромобілі” та “дискотеку”, “прильоти” та “пташок”, “орків” та “русню”, “аналоговнєт” та “Київ за три дні”. А згодом ця словесна колекція поповнювалася новими екземплярами та помітно змінювалася.

2022 року Національна академія педагогічних наук представила “Термінологічний словник російсько-української війни“. І хоча з моменту його публікації минуло менше ніж три роки, він виглядає документом з іншої епохи. 

[BANNER5]

У військовому словнику від НАПН нас зустрічають “бойові одеські мідії” – але чи багато хто згадає, що це таке? Там фігурує “ірпінський штам” – але хто розшифрує це словосполучення, не вдаючись до допомоги Google?

Натомість у воєнному глосарії, складеному менш ніж три роки тому, марно шукати “ухилянтів”, “ТЦКшників” чи “СЗЧ”. І, звичайно, там не знайдеш “бусифікацію” – головне слово 2024 року за версією Словника сучасної української мови та сленгу “Мислово”.

Читайте також: Стратити гінця

Словесний набір 2022-го відображав іншу воєнну реальність. Реальність, де зберігався чіткий поділ ролей між фронтом і тилом. На фронті – високомотивовані добровольці. В тилу – обивателі–вболівальники, які палко підтримували свою команду (“Вірю в ЗСУ!”); але від яких не вимагали виходити на поле.

Проте вже 2023-го з’ясувалося, що вболівальників на диванах в Україні забагато, а гравців у пікселі – замало. Країні довелося прийняти нові воєнні реалії: з масовою недобровільною мобілізацією та відповідною лексикою.

У 2022–2025 роках слова війни завойовували популярність так само легко, як і втрачали її. Колись на честь “Джавеліна” та “Байрактара” називали новонароджених дітей; але їхня слава в українському тилу виявилася не вічною. 

Спершу їх потіснили легендарні “Хаймарси”, а потім інші претенденти на роль диво-зброї: від “Петріотів” до F-16. І якщо в наші дні “Джавелін” хоча би фігурує у фронтових зведеннях, то знаменитий “Байрактар” взагалі відходить у минуле.

У 2022–2025 роках слова війни іноді набували відразу кількох значень. Наприклад, одна з найпопулярніших абревіатур воєнного часу – “ІПСО” – може означати реальну інформаційно-психологічну операцію, здійснену ворогом. І водночас “російське ІПСО” може виступати як ярлик, яким маркують будь-яку незручну та неприємну інформацію, що розходиться з вітчизняним офіціозом.

[BANNER1]

У 2022–2025 роках слова війни демонстрували різний ступінь довговічності. 

Заздалегідь анонсований “контрнаступ” надихав наших співгромадян набагато довше, ніж реальна спроба контрнаступу 2023-го. Натомість словосполучення “план перемоги”, яке з’явилося восени 2024-го, протрималося на слуху зовсім недовго. А похмуре слово “блекаут” то вторгалося в наше життя, то безвісти зникало, то знову поверталося, то знову пропадало: залежно від ворожої тактики, ефективності української ППО та майстерності наших енергетиків.

Але найяскравіше шлях України за останні три роки ілюструють три словосполучення, пов’язані з гіпотетичним завершенням війни.

Знамените “два – три тижні” узвичаїлося завдяки пану Арестовичу і з самого початку вживалося в іронічному ключі. Проте в цьому словосполученні відбилися реальні настрої мільйонів українців після 24.02.2022. Наївна надія на те, що в XXI столітті масштабний воєнний кошмар не може тривати довго. Що ось-ось втрутяться Сполучені Штати, Європа, Сі Цзіньпін чи російські олігархи – і життя повернеться до колишнього русла.

Втім, із цими ілюзіями українське суспільство розпрощалося досить швидко. Країна усвідомила, що воєнні дії не закінчаться протягом двох – трьох тижнів. А повернення до старої реальності не буде в будь-якому разі.

Читайте також: [НЕ]справедливість для України

До осені 2022-го на слуху опинилося інше словосполучення: “кордони дев’яносто першого року”. Видимі успіхи ЗСУ породили надію на те, що Україна зможе не лише відбити ворожий тиск, а й звільнити всі території, захоплені Росією з 2014 року.

[BANNER2]

Чи була ця перспектива реальною? На той момент здавалося, що так. Вплутавшись в українську авантюру, Кремль недооцінив її масштаби і не одразу зміг адаптуватися до великої війни. Певний час російський режим був надзвичайно вразливий. І, ймовірно, українці досягли б набагато більшого, якби в той же період наші партнери не захопилися такими словами, як “escalation” та “nuclear risk”.

Але, на жаль, історія не знає умовного способу. Сталося те, що сталося. Згодом “кордони дев’яносто першого року” почали набувати приблизно такого ж іронічного відтінку, як і “два – три тижні” від Арестовича. 2024-го про “кордони 1991-го” почали говорити з уїдливими нотками: як про явно нереалістичну мету. Керівництво України відреагувало на цю зміну настроїв із деяким запізненням – але відреагувало.

Зараз, у лютому 2025-го, вітчизняна надія пов’язана з новим словосполученням: “гарантії безпеки”. Воно відбиває поступову зміну вітчизняних пріоритетів. 

Для значної частини українців на перший план виходить не деокупація Донецька, Луганська чи Севастополя – в їхнє швидке визволення люди вірять дедалі менше, – а можливість нормально жити в Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі.

“Гарантії безпеки” покликані очистити українську мову від багатьох болючих слів, які її наповнили за останні три роки. Очікується, що завдяки “гарантіям безпеки” Україна надовго забуде про “двохсотих” та “трьохсотих”; що “мопед” знову стане двоколісним транспортом, а “кинджал” – холодною зброєю. І, звісно, “гарантії безпеки” мають витіснити з нашого лексикону “ухилянтів”, “бусифікацію” та “СЗЧ”.

Незадовго до третьої річниці “повномасштабки” країна набула нової мети – і намагається досягти її, продираючись крізь словесні джунглі “переговорів”, “компромісів”, “миротворців”, “виборів” і, зрозуміло, “трампізму”. Але цей шлях не легкий. І Україна має докласти багато зусиль, щоб “гарантії безпеки” не повторили долю “двох – трьох тижнів” і “кордонів дев’яносто першого року”.

Михайло Дубинянський