Командир ”Азова”: Хай там які заяви не робили б іноземні політики, останнє слово – за фронтом
Командир бригади Нацгвардії “Азов” Денис Прокопенко в день героїв Небесної сотні на тлі заяв західних політиків зазначив, що подвиг українських захисників, які уже 11 років воюють з РФ, має надихати українців і не давати впадати у відчай, адже останнє слово – за фронтом.
Джерело: Прокопенко у Facebook
Пряма мова: “Так було завжди. Поважають лише сміливих. Дослухаються тільки до впливових. І зважають лише на сильних…
Одинадцять років ми напівзаходами ведемо війну з країною, яка переважає нас кількісно та ресурсно. І вже три роки Україна стримує повномасштабне вторгнення однієї із найбоєздатніших армій світу.
Щоденний подвиг українських солдат має надихати нас, не давати впадати у відчай, хай там які заяви не робили б іноземні політики, аналітики та експерти. Останнє слово — за фронтом…
Все, що відбувається сьогодні в інформаційному просторі, не має збивати нас з одного разу обраного нами шляху. Так само, як і в жодному разі українцям не варто звертати свою увагу на тих персонажів, які радо розпочали підготовку до політичних ігрищ та примарних виборів. Вся увага – на фронт, всі сили – для фронту.
Безнадія починається там, де люди під тиском обставин відмовляються боротись за своє. Це не про нас. Тримаємо стрій, знищуємо окупантів”.
Деталі: За його словами, попри те, що українцям не все вдається, і попереду ще багато роботи, Україна вже увійшла в історію завдяки своєму спротиву російській окупації, хоробрості та могутності свого війська, силі горизонтальних громадських зв’язків та вправності нашої дипломатії: “З цього і постає справжня українська суб’єктність. І саме це так дратує тих, кому сильна і самостійна Україна поперек горла”.
Командир додав, що українці повірили пустим обіцянкам, віддавши ядерну зброю, критично послабивши обороноздатність країни, а вороги України з 1991 року робили все, аби наша держава була слабкою, дезінтегрованою, беззубою та несамостійною: “У 2013 році Україна почала прокидатися, нарощувати м’язи, нарешті підходячи до розуміння необхідності утвердження власної суб’єктності”.
Пряма мова: “Наївно було б припускати, що народження цієї суб’єктності буде безболісним. І ще більшою помилкою було б вважати, що шлях до неї нам прокладуть за нас”.
