Окозамилювачі НАБУ
В останні дні керівник НАБУ зробив кілька публічних заяв, з яких особисто мені стало зрозуміло – Бюро вже не торт. І мої давні жарти, що простіше його закрити і будівлю його продать – несуть в собі лише частку жарту.
Йдеться про гучний скандал в Бюро, що вибухнув у січні. Детектив Андрій Денисюк, який займався розслідуванням корупції у сфері закупівель дронів, вирішив звільнитись через проблеми з можливістю проводити розслідування. На прощання він написав листа своїм ексколегам з описом ситуації. Цей лист потрапив у ЗМІ і став вже другим свідченням проблем в НАБУ після того, як влітку про злив матеріалів заявив інший детектив. За результатом літнього скандалу, було усунуто від посади першого замдиректора НАБУ Гізо Углаву. Але зрештою нікого не покарали (в справі були задіяні й інші співробітники Бюро – з “таємного” підрозділу і Управління внутрішнього контролю). Тому той детектив-викривач звільнився. І ось тепер з шумом пішов другий детектив.
Скандал відбувся саме тоді, коли міжнародний аудит проводить перевірку роботи директора Бюро Семена Кривоноса. Тож недивно, що керівництво НАБУ миттєво влаштувало офрек для переконання десятків журналістів у тому, що це сам Денисюк безтолковий, не так щось розслідував. Я теж був на тому офреці – це був шакалячий експрес проти людини, яка наважилась показати велетенську проблему в Бюро. І участь у ньому взяло все керівництво НАБУ – від директора до керівників головних підрозділів.
Оскільки я в останні роки досить глибоко занурений саме у сферу закупівель дронів, то дозволю собі розповісти вам цю історію.
Виробництво дронів під час вторгнення стало найбільшою можливістю для екстрадоходів. Я не буду називати прізвищ людей, що цим займаються, аби не ставити їх під удар рашистів. Для розуміння – поруч з професіоналами, зрозумілими бізнесменами та інженерами там є і колишні урядовці, і кінопродюсери, і “великі будівельники”, і СБУшники. Такий потяг має просте пояснення – йдеться про шалені гроші. В рік на закупівлі українських дронів держава тратить від 50 мільярдів гривень. Чи багато ви знаєте галузей з такими роздачами під час війни, коли навіть велике асфальтування скрутилось?
Маржинальність в дроноробстві на старті була абсолютно непристойна. І певною мірою це мало пояснення. При запуску виробництва потрібні інвестиції і в техніку, і в інженерію. А оскільки наша держава клінічно не вміє в нормальні інвестиції, тому їх фактично і робили через високу закупівельну ціну.
Але для декого це стало періодом накопичення абсолютно дикого капіталу. Самі дронороби це чудово бачили, бо могли розібрати дрон конкурента і зрозуміти що і почім. Відтак досить скоро з’явились легенди про дрони собівартістю 50 тисяч доларів, які держава купувала по 150 тис. Або як один виробник загнав в ціну кожного БПАКа 328 тисяч гривень на навчання дроноводів. Або як інший виробник про виробничій собівартості дрона 6 млн грн загнав в ціну понад 2 млн грн на загальновиробничі і адміністративні витрати. І це з квадратними цінами запчастин.
Тому уряд хоч для якогось обмеження апетитів у 2023 році зробив дві речі. З одного боку обмежив офіційний рівень маржі на дронах 25% від собівартості. А другою – впровадив експертизу цієї собівартості, яку мав затверджувати один з експертів КНІДСЕ Рувіна.
Але це виявилось повноцінним фуфлом.
Цей експерт для експертизи китайських дронів дивився на ціни якихось інтернет-магазинів, обраних на власний розсуд (а там розліт цін буває до 100%).
А для українських дронів він робив взагалі “дічь”. Самі виробники присилали йому цидулки, в яких писали: “Ну от наш дрон літає на таку то відстань і несе стільки то кілограмів. Приблизно аналогічні дрони (але не скажемо які саме) коштують приблизно стільки ж. Тому наш дрон має цілком ринкову ціну”.
І експерт так і писав у своєму висновку, що, за наявними у нього даними від виробника, ціна цього дрона є у ринковому діапазоні. Плюс додавав табличку з цінами комплектуючих дрона, також отриману від виробника. Але в тих табличках багато хто дозволяв собі писати дуже абстрактні назви. Наприклад, “антенний блок” без жодних назв і параметрів. Тому за жодних обставин не можна було зрозуміти чи ринкова його ціна. Але експерт Рувіна підмахував рівно всі експертизи з висновком “всьо в порядку, платіть”.
Ось так і вийшло, що на старті Великого дроноробства ціни дронів фактично встановлювали самі виробники. Це погоджували військові, вони формували для закупівельників Мінцифри потребу яких саме дронів і скільки купити. Ну а ціна вже визначалась на рівні виробника і його оточення. І магічним чином перекочовувала у контракти, бо ніхто якби не був проти. Бо експерт же підмахнув.
Це призвело до повної вакханалії у 2023 році. Тоді детектив Денисюк займався іншою корупційною справою в сфері ІТ. І йому в рамках тієї справи потрапили в руки переписки людей з середовища Мінцифри і ДССЗЗІ щодо дронів. І там були фрази накшталт “Докинули на цей дрон”. Детектив подивився на фінансові проводки по “цьому дрону”, побачив нормальний такий “обнал” і пішов з цим гамузом до начальства.
Однак далі почались “хождєнія-броженія”, результатом яких стала… відсутність будь-яких активних дій НАБУ щодо конкретного виробника, якому “докинули на цей дрон”. Також цілком очевидно, що хтось з Бюро проінформував про це зацікавлені сторони, оскільки цей виробник дронів дуже швидко проявив ініціативу по зниженню ціни свого дрона майже вдвічі!
Паралельно восени 2023 року розгортався другий скандал з закупівлею Держслужбою спецзвязку китайських дронів “Аутел” і “Мавік”. Їх купували у тому числі за гроші, зібрані президентською платформою “United24”. І за деякими контрактами ціни були вищими від ринкових щонайменше у 1,5 рази. Це було легко перевірити, оскільки китайські дрони тоді вільно продавались в інтернет-магазинах і їх возило багато волонтерів. Про це тоді дізнались кілька журналістів, і це загрожувало вибухом з ударною хвилею по президентській платформі.
Дуже важливо. У першому випадку йдеться про справді крутого виробника справді крутого дрона, який зараз на фронті є одним з найпопулярніших. Він справді компенсував державі те, що вона йому переплатила на початку і справді продовжує тримати низьку ціну. В тих обставинах саджати його в тюрму і розвалювати виробництво – ніхто у суспільстві і ЗСУ не сприйняв би. А удар по репутації “United24” загрожував тим, що іноземні донори, які жертвували на Україну через президентську платформу, могли банально б припинити пожертви.
І у тій ситуації були зроблені кілька важливих речей.
По китайським дронам швидко змінили процедуру закупівлі і вивели її в “Прозорро”. І відтоді, там всі нові контракти справді йдуть за рекордно низькими цінами, “Наші гроші” не раз повідомляли про батли Держспецзв’язку з “Агенцією оборонних закупівель” Міноборони: хто дешевше купить мавік (іноді гору брало ДССЗЗІ, іноді АОЗ).
Але що робити з вже укладеними в 2023 році контрактами за завищеними цінами? Мінцифри вирішило домовлятись з постачальниками. І десь загрозою позовів, десь справами, десь переговорами отримали наступний результат: за китайськими мавіками і аутелами повернули в бюджет близько 1 млрд грн, ще 1,5 млрд принесла майже двократна знижка в ціні вищезгаданого одного українського виробника.
Це дало розуміння, що у решти українських виробників в кошторисах теж може буть різне. Тому Мінцифри почало тиск і на них. На фото ви бачите одну з зустрічей міністра Федорова з дроноробами у 2024 році, де він разом з представниками НАБУ і БЕБ увіщував виробників обмежити апетити.
І деякі погодились знизити ціну. За моїми даними, у 2024 році отримали економії ще на 2 млрд грн. Тобто маємо близько 4,5 млрд грн загальної економії, з якої більше половини – це стартова удача з двох імпортерів китайського і одного українського виробника.
Саме це і стало проблемою. Бо коли ти фактично з кількох контрактів маєш знижку 2,5 млрд, а з десятків, якщо не сотень інших всього 2 млрд грн – то чи це справді хороший результат за два роки? Тим більш, що за ці роки держава витратила на дрони більше 100 млрд грн. Тобто ти маєш знижку у кілька відсотків при тому, що у тебе на очах маржі сягають десятків якщо не сотень відсотків.
На жаль, в НАБУ вирішили, що ці 4,5 мільярди є достатнім результатом. Директор НАБУ Семен Кривонос в колонці для “Української правди” так і написав про “фокус на чинних корупційних схемах, коли ми зупиняємо їх не ретроспективно, а буквально тут і зараз”. Ця формула несе в собі відсутність пошуку і покарання грішників. З 2023 року жодне кримінальне провадження в НАБУ по жодному іншому крохобору на ринку дронів не добігло до оголошення підозри.
Відтак НАБУ стало дуже схожим на будь-яке з правоохоронних відомств, яке має на меті не боротьбу з корупцією, а хвастощі щодо показників, які межують з “обілєчуванням” фігурантів. Це коли твою справу розвалюють по дорозі, або дають можливість укласти угоду “гріши-плати-і гріши далі”. А ти дякуєш не передякуєш.
Або ще гірше – НАБУ тупо розучилось працювати і втратило хижацький інстинкт, ставши таким собі райвідділком, де гоняють мух і рахують штрафи на бабусь за торгівлю в переході. Чи надибають в реєстрі у когось шось незадеклароване. Чи отримають пожертву для розробки з СБУ.
Я кажу що це гірше – бо з цього стану завченого неробства вийти самотужки вже неможливо. Але НАБУ має всі можливості довести, що хоче виздоровіти. Для цього просто треба показати результат. Не словом, а ділом.
Під час вторгнення максимальні потоки грошей перемістились в сферу енергетики і зброї. В енергетиці детективи так і не спромоглись вийти на справді крупну рибу, хоча в атомці у нас прямо зараз плавають неймовірні мутанти. А про корупцію серед військових – і говорити не приходиться. ДБР з СБУ на фоні Бюро виглядають справжніми воїнами світла, бо мають хоч якісь результати. А у детективів навіть справа про яйця по 17 вже два роки незламно чекає потужних експертиз.
І от прямо зараз в руки детективам пливе крупна риба. Це скандально відомий контракт прикордонників з польським посередником “Лехмар” на 23 млрд грн. Ці гроші міністр оборони Умєров наприкінці 2024 року відібрав у власної “Агенції оборонних закупівель” і віддав людям Дейнека на освоєння.
Тут є такий тонкий нюанс. Оскільки про цей контракт журналісти і активісти дізнались саме коли його збирались укладати, то ціни в ньому суттєво опустили порівняно з тим, що на старті пропонували поляки. Але згодом з’ясувалось, що насправді ДПСУ у 2024 році уклало з “Лехмаром” контракти не на 23 млрд, а на суму понад 60(!) млрд грн. Про них просто ніхто не знав. Але тепер про них знають не тільки журналісти, але й НАБУ. І у детективів є проста і примітивна можливість з’ясувати які ціни були у всіх контрактах з “Лехмаром” і який там відсоток виконаних поставок. І оскільки заднім числом ціни і кількості в контрактах вже не зміниш, то можна просто порівняти ціни боєприпасів в цих контрактах ДПСУ з цінами в контрактах, які в ті ж періоди часу укладала “Агенція оборонних закупівель” Безрукової. І перевірити факт поставки. Бо нагадаю ще раз. Польський “Лехмар” виявився близьким до організаторів схеми “Львівського арсеналу”, які ще при Резнікову взяли у Міноборони 1,5 мільярди на снаряди і не привезли нічого.
Юрій Ніколов, “Наші гроші”
